Про екуменізм «знизу» в інтерв’ю з Главою УГКЦ Блаженнішим Святославом

Перебуваючи в Римі з офіційним візитом до Ватикану, Глава УГКЦ дав інтерв’ю італійському інтернет-виданню «Vatican Insider»

Який вплив понтифікату Папи Франциска у вашій країні?

Папа Франциск перебуває в центрі уваги також українського суспільства, люди цікавляться його постаттю, і не лише католики, а й православні та, навіть, невіруючі. Я мав нагоду познайомитися  з кардиналом Хорхе Бергольо ще в 2009 р., коли був призначений єпископом єпархії Покрови Пресвятої Богородиці в Бунос-Айресі. Він був моїм безпосереднім настоятелем, оскільки наша єпархія в Аргентині є  суфраганною стосовно Архиєпископства Бунос-Айреса. Покидаючи Аргентину (після того як мене обрали Главою УГКЦ), я подарував кардиналу Бергольо українську ікону. Згодом, коли ми зустрілися в домі Святої Марти у Ватикані, Папа Франциск запросив мене до свого помешкання, щоб показати мені цю ікону, яку він привіз із собою з Аргентини. Те, що найбільше вражає, — його простота та вміння бути поруч з людьми. В Україні люди захоплені його скромністю та простотою. Дуже часто єпископів різних Церков в Україні звинувачують у надмірних розкошах їхнього побуту та побудові Церкви для багатих. Папа Франциск свідчить про Церкву, яка є близькою до людей, зокрема до бідних, та проголошує Євангеліє Христа».

Якими сьогодні є стосунки між православними та католиками в Україні?

Наша дійсність є складною, християнство в Україні поділене, лише католики присутні у трьох реаліях «sui iuris» (свого права. - Ред.): Єпископська Конференція Римо-Католицької Церкви, Мукачівська єпархія, яка безпосередньо підпорядковується Апостольській Столиці, та УГКЦ. Передусім намагаємося свідчити єдність між нами. Як відомо, Православна Церква теж розділена: окрім Православної Церкви Московського Патріархату, є ще інші дві Православні Церкви. Робимо все можливе для нашої співпраці, діє Всеукраїнська рада Церков і релігійних організації,-де разом із представниками єврейської та мусульманської спільнот Церкви різних конфесій приймаємо спільні рішення. Звичайно, дуже часто Православні Церкви в Україні не розуміють сенсу існування греко-католиків, вважають нас геополітичним проектом минулого. Однак є багато позитивних знаків: християни в Україні втомлені поділами і прагнуть єдності, дедалі більше зростає екуменізм «знизу».

Чи правда, що інколи між Церквами не визнається навіть таїнство Хрещення?

Я вже якось казав, що ми в Україні маємо гріх проти питання екуменізму, доручивши його дипломатам і політикам та розглядаючи у вузьких колах під час богословських дискусій. Тепер ми повинні почати проповідувати його в парафіях, навчаючи наших вірних не робити нічого, що б могло зашкодити нашим ближнім. Душпастирі та сповідники повинні проповідувати екуменізм своїм вірним. Християнські Церкви в країнах посткомуністичного простору, на жаль,  залишилися відділеними від всесвітнього екуменічного руху, майже «замороженими» в цьому питанні. Ми, католики, тільки тепер розпочинаємо період переосмислення Другого Ватиканського Собору. Одночасно Православні Церкви повинні почати здійснювати постанови, прийняті в минулому. Це стосується також взаємовизнання дійсності Святих Таїнств. Однак, повертаючись до вашого запитання, мушу визнати, що нерідко католики, щоб одружитися з приналежною до Православної Церкви особою, змушені ще раз охрещуватися. Очевидно, ми не здійснюємо цієї практики.

Ви є членом Секретаріату Синоду Єпископів. Папа Франциск публічно цитував практику православних, що передбачає благословення повторного одруження. Що ви про це думаєте?

Ця практика відображає відмінності між богослов’ям та канонічним правом Католицької і Православної Церков. Якщо в католицькому богослов’ї служителями таїнства Подружжя є наречені, то в православному богослов’ї служителем є той, хто уділяє це таїнство. Отож, на основі євангельського уривка, в котрому Христос говорить, «… хто відпускає свою жінку – за винятком розпусти – і ожениться з іншою, той чинить перелюб», єпископ у Православній Церкві, оцінюючи поведінку і все те, що сталося після подружжя, на основі пасторального та практичного рішення, не канонічного, може надати дозвіл на благословення другого союзу. Це дуже делікатна та складна тема. Сподіваюся, що Синод зможе допомогти душпастирям у цьому питанні. Не думаю, що йде мова про те, щоб змінити практику, богослов’я чи канонічне право. Ідеться про те, щоб піти назустріч тим християнам, які мають глибоку віру і просять «упорядкувати» їхню ситуацію.

23 листопада в соборі Святої Софії в Римі, історично важливому для вас місці, відбудеться вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні. Яке значення мають ці події для вас?

Десять років тому Іван Павло ІІ сказав, що цей геноцид зачепив своїми масштабами і своїм цинізмом найглибші фібри людської природи у всесвітньому вимірі. Найважливіше пам’ятати, що людям було відібрано також право на пам’ять. У 1932-1933 рр. мільйони людей померли від голоду. Я одразу хочу уточнити: мова не йде про голод, спричинений природними катаклізмами. Радянські війська забирали в людей увесь хліб та їжу. Це був штучно спровокований голод, дешева зброя масового знищення, злочин, від спомину про який ще сьогодні стигне кров у наших жилах. У той час комуністи продавали зерно західним країнам, причому деякі з них були свідомі, що це була ціна смерті людей, котрі помирали з голоду. Я вірю, що вшанування пам’яті жертв цієї великої трагедії дасть нам можливість сподіватися також на міжнародну справедливість. Саме тому я звернувся із закликом до всіх українців запалити свічку пам’яті, щоб згадати жертв цієї великої трагедії в історії людства.

Департамент інформації УГКЦ

25.11.2013, 2929 просмотров.