українськаголовна english русскийкарта сайту  

Цікаві статті

25.09.2017
Доповідь Глави УГКЦ «Роль релігії в європейській інтеграції – перспективи України та ЄС»

Згідно із соціальним вченням Католицької Церкви, є чотири головних принципи, на яких має будуватися сучасне європейське суспільство: гідність людської особи, загальне добро, солідарність і субсидіарніть.

26.01.2016
Доповідь о. Ігора Шабана під час пленарного засідання Міжконфесійної групи з православно-католицького богословського академічного діалогу УХАТ

2 жовтня 2015 року в рамках «8-го Екуменічного Соціального Тижня» відбулось ІІ пленарне засідання Міжконфесійної групи з православно-католицького богословського академічного діалогу Українського Християнського Академічного Товариства (УХАТ). З доповіддю «Хрещення розділяє чи єднає?» виступив голова Комісії УГКЦ сприяння єдності християн, протоієрей Ігор Шабан.

Детальніше

18.09.2015
Резолюції VI сесії Патріаршого Собору УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом»

Ми, делегати VI сесії Патріаршого Собору УГКЦ, зібрані в м. Івано-Франківську на Прикарпатті 25–27 серпня 2015 року під головуванням Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава, обговорюючи тему «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», розробили певні напрямки для оновлення життя нашої Церкви в Україні та на поселеннях.

Детальніше

Документи

17.11.2016
ЕКУМЕНІЧНА КОНЦЕПЦІЯ УГКЦ

Ми, греко-католики, відчуваємо своїм обов’язком будувати в дусі любові братерські відносини з іншими Церквами та намагаємося будувати цей діалог, наскільки це можливо. Прикладом цього є Екуменічна Концепція УГКЦ.

Текст Екуменічної Концепції УГКЦ

 

Subscribe
 
* -> Цікаві статті -> Святий Миколай завжди був для мене святом Божої доброти

Святий Миколай завжди був для мене святом Божої доброти

Владико, розкажіть, будь ласка, про ваш досвід святкування дня Святого Миколая.

Для мене це завжди було свято «очікуваної несподіванки». З одного боку — всі знали, що Миколай не оминає жодної хати, а з іншого — той пакуночок, який уранці можна було знайти під подушкою, і був великою несподіванкою. Радість огортала дитячі душі…

З віком людина починає усвідомлювати глибинний сенс цього свята, що несе в собі велику мудрість: у свідомості дитини формується образ Бога, який є добрим, робить приємні несподіванки, несе радість і при цьому поводиться дуже тихо, ненав’язливо. Водночас свято Миколая показує, що Бог, якщо так можна висловитися, вірить у людину, бачить найменший порух її серця, що тягнеться до добра, і належно оцінює його, винагороджує, попри різні немочі, слабкості чи провини, яких, на жаль, так важко оминути й дитині, і дорослій людині.

Тим самим Бог утверджує людину в добрі. Тому Святий Миколай завжди був для мене святом Божої доброти. І навіть коли з часом приходить усвідомлення, що Божа доброта зазвичай використовує людські руки, за тими «людськими руками» завжди приховане Боже любляче серце.

Чи пам’ятаєте ви якісь особливі подарунки?

Наша родина не була заможною, тому не було якихось надзвичайних подарунків. Традиційно ми отримували солодощі, мандарини… Але кожен подарунок був пройнятий чарівною атмосферою свята, відчуттям, що хтось про тебе пам’ятає і любить тебе.

Утім, пригадую один винятковий випадок. На той час я вже був дорослим. Одна родина з Голландії передала мені на Святого Миколая свій традиційний подарунок — шоколадний торт із витисненою літерою «В», що вказувала на моє ім’я, написане латинкою. Мені було справді приємно отримати такий незвичайний подарунок. Однак за мить мені спало на думку зробити радість комусь іншому. У телефонній розмові з голландськими друзями я домовився, що Святий Миколай розширить коло обдарованих в Україні на мого племінника Володю, якого, до речі, ця родина теж вже добре знала, тим більше, що літера на шоколаді підходила адресатові…

Гадаю, це і є свято-миколаївською традицією — навчити дитину спершу втішатися любов’ю і добротою, а потім ділитися ними з іншими. Християнська любов — це не поведінка за принципом: я даю Богові, а Бог — мені. Ні! Бог дає нам безкорисливо, і каже, щоб ми так само безкорисливо давали іншим. «Як дар прийняли — як дар давайте», — закликає Христос у Євангелії.

В яких країнах Європи, світу загалом популярний Святий Миколай?

Мабуть, було б легше назвати країни,-де він не популярний і-де його не знають. Бо в кожній християнській країні поширений культ Святого Миколая.

Проблема в наші дні не в його популярності чи непопулярності, а в комерціалізації цього святого й усього, що пов’язане з цією світлою, святою постаттю. Те саме стосується і свята Різдва Христового. Зокрема, в західному світі підготовка до Різдва зводиться до гарячкових пошуків подарунків: люди забувають про найбільший дар, що його світ одержує в ці дні — Спасителя. У споживацькій свідомості сучасної людини Святий Миколай перетворився на Санта Клауса, який веде більшість людей не до храму, а до супермаркету — робити шопінг…

Утім, навіть таке спотворене сприймання постаті нашого святого не заперечує його великої популярності. Більшість із нас пам’ятає, що навіть комуністи в Радянському Союзі, які намагалися викорінити релігію, все ж запровадили Діда Мороза, що було лише незграбним імітуванням християнської традиції Святого Миколая. При цьому замість ангела, який супроводжував Миколая, Дідові Морозу дали в супровід онуку Снігурочку.

Якщо ж говорити про наш народ, то мене надзвичайно вражає любов і пошана українців до цього святого. Ми, християни, щодня вшановуємо пам’ять якогось святого чи навіть кількох святих, але Миколай посідає серед них особливе місце, бо це свято змушує звучати, можливо, найпотаємніші й найбільш сокровенні струни людської душі, пробуджує в нас те, що є найкращим, найшляхетнішим та уподібнює нас до Бога — безкорисливу й щиру доброту.

Пошана до Святого Миколая виявляється на різних рівнях: на церковно-літургійному, коли щочетверга ми згадуємо в молитвах його пам’ять або коли в храмах на почесному місці іконостаса милуємось образом цього святого, згідно з іконографічним каноном нашої традиції; на родинному й побутовому, коли в кожній християнській домівці знаходимо образ святого Миколая або коли надаємо нашим дітям це ім’я, поручаючи тим самим рідну особу опіці цього небесного покровителя; врешті — соціальному, коли так широко святкуємо Святого Миколая, спрямовуючи нашу увагу не лише на дітей, а й усіх, хто перебуває в якійсь скруті, потребує допомоги.

На мою думку, така популярність цього святого виявляє якісь характерні риси нашого народу: доброту, гостинність, чуйність до потреб іншої людини. Зокрема, в Київській Русі був такий звичай: у кожній хаті було віконце, до якого подорожній міг просто постукати, і господарі обов’язково подавали йому милостиню.

Дехто, аналізуючи наші звичаї, наш національний характер, який сформувався на основі християнських цінностей та євангельського вчення, робить навіть більш глобальний висновок: подібно до греків, які в давнину вшановували мудрість і, ставши християнами, оточили особливим культом Божу премудрість, святу Софію, символом чого є храм Святої Софії в Царгороді, для українського народу — внаслідок наших природних схильностей і національного характеру — є характерним вшановування Божої доброти — святої Агафії. Зізнаюся, що мені ця думка дуже близька, бо навіть для свого єпископського герба я використав літургійний вислів «Яко благ єси», що в ньому наголошується на цій особливій любові до людства — Божій доброті.

Ви згадали радянського Діда Мороза. Як зробити так, щоб витіснити його з українського життя і знову відродити в тих родинах,-де він побутує, Святого Миколая?

Гадаю, тут не варто робити щось насильно. Роса зникає, коли світить сонце. Христос казав: «Пізнайте правду, і правда вас визволить». Безбожні сили не можуть цілковито заперечити релігійну природу людини. Нам треба більше розповідати про Святого Миколая, пояснюючи водночас, з якою метою був запроваджений Дід Мороз. Саме так ми і робимо. Наведу приклад. Якось мене запросила одна державна установа, щоб напередодні дня Святого Миколая розказати працівникам про цього святого, про значення для сьогодення вшанування його пам’яті, свято-миколаївські традиції. Зустріч відбувалася в актовому залі, який було вже прикрашено до Нового року. І хоч у глибині сцени виднілося невелике зображення Діда Мороза (нам так нелегко перерізати пуповину, що в’яже — у цьому випадку це слово, мабуть, найвідповідніше, — нас із минулим), усе ж у залі витав уже інший дух, — дух Святого Миколая — чистий, без ідеологічних нашарувань, відомий кожному з дитинства. Тому й було так багато радості в очах присутніх.

Радянська ідеологія була спрямована на те, щоб стати сурогатом справжнього релігійного почуття людини. Комуністи запровадили Діда Мороза тому, що чітко розуміли, що прямо знищити релігію неможливо. Сьогодні перед нами стоїть завдання відродити те, що нас духовно живило впродовж тисячі років. Для цього потрібно відновлювати справжні традиції, які живили духовність нашого народу і сформували архетип нашого народу — народу толерантного, доброго, оптимістичного — і творчого, бо черпає натхнення від зв’язку з Творцем.

Які духовні дари треба просити у Миколая?

Передусім слід просити доброти, щоб віддзеркалювала Божу благодать, подібно до Святого Миколая. Адже любов до нього простих людей, якщо уважно прочитати його Житіє, полягає не в тому, що він творив якісь дивовижні чудеса, хоч і це теж було, а в тому, що він явив усім свою доброту, яка була віддзеркаленням доброти самого Господа Бога.

Зараз триває Різдвяний піст. Як слід поводитися в цей час?

Різдвяний піст — це особливий час, коли ми очікуємо приходу Ісуса Христа. Що означає для нас, християн, чекати на прихід Ісуса Христа? Адже Він народився дві тисячі років тому… У цьому контексті я завжди згадую вислів одного із західних містиків: навіть якби Христос тисячу разів народився у Віфлеємі, але не народився у твоїй душі, то Його прихід дві тисячі років тому марний для тебе. У «Символі віри» ми визнаємо, що Христос прийшов у світ «задля нас і задля нашого спасіння». Тому йдеться про те, щоб для нас не став даремним прихід Христа в цей світ.

Під час Різдвяного посту ми повинні роздумувати над тією великою Божою любов’ю, яка виявилася в народженні Христа у світі земних людей, і просити, аби Господь оселився в наших душах і тим змінив наше життя, наповнив його своєю благодаттю і любов’ю. Різдво має допомогти нам зустріти Ісуса Христа, оживити нашу віру в Нього. Такі роздуми, поєднані з молитвою, постом і добром, що ми робимо нашим ближнім, були б найкращою підготовкою до Різдвяних свят.

Які масштабні суспільно-благодійні акції готуються в УГКЦ до свята Миколая?

Будь-яке, навіть найменше добре діло має вселенські, космічні виміри, бо крок за кроком змінює наш світ, робить його кращим, більш людяним і божественним. Тому ми намагаємося залучити до благодійності якомога більше наших вірян. Для цього здійснюємо як загальноцерковні, так і локальні проекти. Зокрема, благодійна організація «Карітас» із року в рік поширює серед наших громадах в Україні й за кордоном різдвяні свічки, дохід з реалізації яких скеровує на потреби дітей у сиротинцях, дітей із багатодітних та малозабезпечених сімей. Подібні масштабні акції організовують й інші церковні організації, наприклад Мальтійська служба, молодіжні спільноти, як-от Молодіжна комісія УГКЦ, спільнота «Витанія» та інші.

Також кожна парафія організовує на день Святого Миколая заходи, співзвучні з особливостями місцевої громади. Очевидно, першими адресатами цього свята є діти. Проте ми не оминаємо увагою також дорослих, особливо хворих, похилого віку й самотніх. Часто буває так, що самі діти готують якісь подаруночки й відносять їх того ж дня разом зі Святим Миколаєм своїм друзям — у дитячих будинках, садочках або старшим людям у будинках для людей похилого віку. Одне слово, намагаємося зробити так, щоб якомога більше людей відчуло Божу доброту, яку Господь дарує через заступництво Святого Миколая і людські руки, наші душі й серця.

Щодо Святого Миколая, то важливо наголосити ще на одному моменті: щоб це свято не стало одноразовою подією, чимось подібним до Міжнародного жіночого дня, коли всі чоловіки «мобілізуються», купують подарунки своїм нареченим, дружинам і дочкам, а наступного дня все повертається на круги своя. Таке свято, як Святого Миколая, має зробити нас чуйними до наших ближніх упродовж усього року, а не лише на один день. Саме тому для нас так важливо розвивати в наших громадах дияконію — служіння християнської любові для тих, хто її потребує, що є не тим чи іншим заходом, а віддзеркаленням суті Церкви.

Яким був для України рік, що минає?

Кожен рік є роком Божої благодаті. Так само і цей, що минає. Бувають благодаті приємні, які ми сприймаємо легко, охоче, майже самозрозуміло, а бувають і вимогливі, для сприйняття яких потрібна духовна настанова, віра. Можливо, цьогоріч більше було саме останніх, вимогливих благодатей, але я вірю, що за всіма подіями стояло любляче і турботливе серце нашого Бога, Його присутність, що її ми називаємо Божественним провидінням.

Хочу побажати нам усім, щоб ми могли збагнути всі уроки, які нам дав минулий рік, подякували за нього Богові та розпочати новий рік із твердою вірою в Божу любов до нас і завжди керуватися Його законами в нашому повсякденному житті — родинному, приватному та професійному. Це буде запорукою того, що прийдешній рік буде благодатним для кожного з нас і для нашої країни. 

Оксана КЛИМОНЧУК, спеціально для «Дня»

18.12.2010, 2569 просмотров.

 
Офіційний сайт Української Греко-Католицької ЦерквиРелігійно-інформаційна служба України
Loading