українськаголовна english русскийкарта сайту  

Цікаві статті

26.01.2016
Доповідь о. Ігора Шабана під час пленарного засідання Міжконфесійної групи з православно-католицького богословського академічного діалогу УХАТ

2 жовтня 2015 року в рамках «8-го Екуменічного Соціального Тижня» відбулось ІІ пленарне засідання Міжконфесійної групи з православно-католицького богословського академічного діалогу Українського Християнського Академічного Товариства (УХАТ). З доповіддю «Хрещення розділяє чи єднає?» виступив голова Комісії УГКЦ сприяння єдності християн, протоієрей Ігор Шабан.

Детальніше

18.09.2015
Резолюції VI сесії Патріаршого Собору УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом»

Ми, делегати VI сесії Патріаршого Собору УГКЦ, зібрані в м. Івано-Франківську на Прикарпатті 25–27 серпня 2015 року під головуванням Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава, обговорюючи тему «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», розробили певні напрямки для оновлення життя нашої Церкви в Україні та на поселеннях.

Детальніше

23.06.2014
«Ми не ваші вороги, ми вам – брати у Христі», – Глава УГКЦ до православних росіян

Не вірте пропаганді! Ми не ваші вороги, ми вам брати у Христі! Ми прагнемо бути добрими сусідами, мати дружні відносини і тісну співпрацю з вами.

Детальніше

Документи

17.11.2016
ЕКУМЕНІЧНА КОНЦЕПЦІЯ УГКЦ

Ми, греко-католики, відчуваємо своїм обов’язком будувати в дусі любові братерські відносини з іншими Церквами та намагаємося будувати цей діалог, наскільки це можливо. Прикладом цього є Екуменічна Концепція УГКЦ.

Текст Екуменічної Концепції УГКЦ

 

Subscribe
 
* -> Цікаві статті -> Що чекає Церкву при новому президенті України?

Що чекає Церкву при новому президенті України?

 

У Росії чути радісні голоси, які викрикують: з приходом до влади в Україні Януковича влада, нарешті, не тільки перестане нав'язувати УПЦ МП ідею «помісності“, але й усіляко буде підтримувати “єдино канонічну» московську конфесію. Більше того, деякі пов'язують із Януковичем надію на «подолання розколу», у якому вже два десятиліття перебуває українське православ'я. Наскільки правдиві такі прогнози?

Очевидно, що прийшовши до влади з незначною перевагою (як п'ять років тому Віктор Ющенко) Янукович захоче бути президентом не тільки тієї третини областей країни,-де він одержав незаперечну перевагу, але всієї України. А для того, щоб бути таким, він не зможе не брати до уваги об'єктивну ситуацію. Багатоконфесійна Україна — не помилка й не випадковість. Це даність, з якою треба вміти працювати.

Більшість українських громадян, що вважають себе православними таких у країні більше 50%), хочуть бачити в Україні Церкву, вільну від впливу Москви. У той же час чисельність практикуючих віруючих, тобто тих, хто буває на службі не тільки з нагоди хрестин і похорону, залишається на рівні приблизно 5%. Із числа практикуючих православних більшість наповнює храми УПЦ Московського патріархату. Причому варто відзначити, що найбільша щільність парафій УПЦ МП спостерігається не на Сході,-де рівень релігійності населення залишається надзвичайно низьким, а в центральних і західних областях (Волинська, Хмельницька, Вінницька, Рівненська, Чернівецька) — у регіонах,-де Янукович програв вибори своїй суперниці. Тому для Церкви, яка захоче активно займатись місійністю в Україні, промосковська орієнтація буде скоріше перешкодою.

Які ж шанси є в українського православ'я при новому президенті? Спробуємо проаналізувати можливі фактори впливу на ситуацію.

Фактор перший: сам президент. Як можна зрозуміти із заяв і вчинків самого Віктора Федоровича, людина він від Церкви далека. Хреститися якось вміє, але робить це охоче лише перед камерами. Одночасно може й руки розпустити на ближніх, що не красить його як християнина. У відносинах із Церквою керується принципом політичної вигоди, не упускаючи можливості використати її як інструмент самопіару. Поведінка Януковича відносно Церкви на пості президента багато в чому буде визначатися особами, що мають на нього вплив.

Фактор другий: предстоятель УПЦ МП. Нинішній предстоятель митрополит Володимир (Сабодан) має величезний авторитет серед своєї пастви. Останні роки він проводить політику «м'якої», але послідовної українізації й дозволяє собі вчинки, що викликають невдоволення Москви. На різкі кроки не рішається, але твердий у відстоюванні принципових позицій. Торік, при спробі Москви відсторонити від Володимира його найближчого помічника — національно «свідомого» вікарного єпископа Олександра (Драбинко), — митрополит дав рішучу відповідь, заявивши, що відставка секретаря можлива лише разом із предстоятелем. Здоров'я митрополита Володимира довгі роки залишає бажати кращого, і при вмілій роботі не виключений варіант його відставки з наступним призначенням на Київський престол більш зручного для Москви ієрарха. Тим більше що «опозиція» всередині УПЦ МП вже оформилася й привселюдно виявила себе на Предсоборній нараді в Києві 17 січня 2009 року, коли архієреї Донецький Іларіон (Шукало), Одеський Агафангел (Саввин) і Тульчинський Іонафан (Єлецьких) виступили проти Київського митрополита.

Фактор третій: Москва. Для Української Православної Церкви Московського патріархату перший рік предстоятельства Патріарха Кирила (Гундяєва) був початком повільного, але стійкого руху до втрати самостійності й незалежності в керуванні, задекларованих у діючих Уставах УПЦ і РПЦ МП, а також у Благословенній грамоті (Томосі) Патріарха Алексія ІІ, проголошеної у Святій Софії 28 жовтня 1990 року. Ідею звуження прав УПЦ МП підтримує й частина українських архієреїв. Так, на вже згаданій нараді в Києві Одеський митрополит Агафангел (Саввин) заявив, що рішення про самостійність УПЦ МП було прийнято в 1990 році «умовно», а секретар головного церковного «ГКЧПіста» протоієрей Андрій Новіков запропонував переглянути це рішення під тим приводом, що воно було ініційовано нинішнім Патріархом УПЦ КП Філаретом (Денисенко), а тому не має авторитету для УПЦ МП.

Незабаром після інтронізації нового Патріарха була переглянута багаторічна практика скликання засідань Священного Синоду РПЦ МП. До складу тимчасових членів Синоду РПЦ МП був включений митрополит Донецький Іларіон (Шукало). Це вказує на прагнення нового керівництва РПЦ МП підсилити вплив центра. З 1990 року й до 2009-го жоден єпископ УПЦ МП жодного разу не викликався на сесії Синоду РПЦ МП, за винятком митрополита Київського — постійного члена Синоду. Тепер, незважаючи на декларацію «широкої автономії» УПЦ МП та її єпископи поставлені в ряд з іншими архієреями Московського патріархату.

Під час візиту в Україну влітку 2009 р. Патріарх Кирило всіляко просував геополітичну ідею «російського світу». У його виступах постійно звучала думка про духовну єдність східнослов'янських народів, про єдиний цивілізаційний простір, про Київ як «наш Єрусалим». Взагалі, геополітика в промовах Патріарха була куди помітніше християнської проповіді. Замість очікуваного об’єднання суспільства це принесло новий виток протистояння. «Москвофільська» частина УПЦ МП, зачарована політичною риторикою нового Патріарха і його вмінням ефектно триматися на публіці, виступати перед різною аудиторією, володіти ситуацією й приймати блискавичні рішення, ще більше зміцнилася у вірності своєму духовному лідерові. Прихильники ж більшої українізації УПЦ МП зрозуміли, що при нинішньому московському первосвятителеві варто відкинути марні надії на можливість надання УПЦ МП канонічної автокефалії.

Тепер Патріарх Кирил очікує, що із приходом до влади Януковича в Україні закінчиться «період потрясінь і нестабільності». Наступним разом Патріарх знову має намір відвідати Київ. На нового президента церковна Москва покладає чималі надії. Але от тільки чи захоче Віктор Федорович бути настільки слухняним Москві?

Фактор четвертий: українська еліта. Партія регіонів, лідером якої є переможець президентської гонки, виражає інтереси найбільшого українського бізнесу. Навряд чи ці добродії захочуть загострення релігійної ситуації в Україні в той час, коли перевага їхнього політичного кандидата над головною конкуренткою незначний, країна живе без бюджету, рівень довіри народу до парламенту рекордно низький, а інфляція прогресує. Так що у випадку, якщо спонсори Партії регіонів ухвалять рішення щодо необхідності примирення всіх українських православних конфесій, це може бути реалізоване більш успішно, ніж при «делікатному» Ющенко. Донбас порожняк, як відомо, не жене, і якщо донецькі пацани скажуть, то їхній пацан у Києві, безсумнівно, зробить. І не буде дивитись на думку Чистого провулка.

Безсумнівно одне: в історії України і її релігійної карти відкривається нова сторінка. Якою вона буде, покаже час: ситуація занадто складна, щоб можна було зробити однозначні прогнози. Але, разом з тим, будь-які зміни можуть принести покращення. Більше підпорядкування УПЦ МП Москві лише консолідує пронаціональні сили в українському православ'ї, що може привести до появи на території України мережі парафій Константинопольського патріархату. Владний примус до об'єднання виділить зі складу УПЦ МП промосковську частину й раптом виявиться, що частина ця не така й велика, як вірили в Білокамінній. Церква в Україні буде жити при будь-якій владі. І будь-яка влада буде брати до уваги церковний фактор.

Владимир Панич,

переклад на укр. Комісії 

15.02.2010, 1494 просмотра.

 
Офіційний сайт Української Греко-Католицької ЦерквиРелігійно-інформаційна служба України
Loading