українськаголовна english русскийкарта сайту  

Цікаві статті

26.01.2016
Доповідь о. Ігора Шабана під час пленарного засідання Міжконфесійної групи з православно-католицького богословського академічного діалогу УХАТ

2 жовтня 2015 року в рамках «8-го Екуменічного Соціального Тижня» відбулось ІІ пленарне засідання Міжконфесійної групи з православно-католицького богословського академічного діалогу Українського Християнського Академічного Товариства (УХАТ). З доповіддю «Хрещення розділяє чи єднає?» виступив голова Комісії УГКЦ сприяння єдності християн, протоієрей Ігор Шабан.

Детальніше

18.09.2015
Резолюції VI сесії Патріаршого Собору УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом»

Ми, делегати VI сесії Патріаршого Собору УГКЦ, зібрані в м. Івано-Франківську на Прикарпатті 25–27 серпня 2015 року під головуванням Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава, обговорюючи тему «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», розробили певні напрямки для оновлення життя нашої Церкви в Україні та на поселеннях.

Детальніше

23.06.2014
«Ми не ваші вороги, ми вам – брати у Христі», – Глава УГКЦ до православних росіян

Не вірте пропаганді! Ми не ваші вороги, ми вам брати у Христі! Ми прагнемо бути добрими сусідами, мати дружні відносини і тісну співпрацю з вами.

Детальніше

Документи

17.11.2016
ЕКУМЕНІЧНА КОНЦЕПЦІЯ УГКЦ

Ми, греко-католики, відчуваємо своїм обов’язком будувати в дусі любові братерські відносини з іншими Церквами та намагаємося будувати цей діалог, наскільки це можливо. Прикладом цього є Екуменічна Концепція УГКЦ.

Текст Екуменічної Концепції УГКЦ

 

Subscribe
 
* -> Цікаві статті -> Доповідь о. Ігора Шабана під час пленарного засідання Міжконфесійної групи з православно-католицького богословського академічного діалогу УХАТ

Доповідь о. Ігора Шабана під час пленарного засідання Міжконфесійної групи з православно-католицького богословського академічного діалогу УХАТ

2 жовтня 2015 року в рамках «8-го Екуменічного Соціального Тижня» відбулось ІІ пленарне засідання Міжконфесійної групи з православно-католицького богословського академічного діалогу Українського Християнського Академічного Товариства (УХАТ). З доповіддю «Хрещення розділяє чи єднає?» виступив голова Комісії УГКЦ сприяння єдності християн, протоієрей Ігор Шабан.

 

Хрещення розділяє чи єднає?

Поставмо собі на самому початку запитання, чи можемо сьогодні ствердити, що Св. Тайна Хрещення ділить християн в Україні? На перший погляд здається, що це цілком безглузде запитання, особливо для звичайних пересічних українських християн. Та коли це запитання поставити богословам з різних конфесій або ж представникам духовенства – то реакція на це запитання, гадаю, буде різноманітною.

Ще до того як почуємо пряму відповідь «Так» чи «Ні», розпочнуться різного роду дискусії та виставлення умов:

  • Чи христили людину через повне занурення у воду, чи через часткове, а можливо взагалі через поливання?
  • Чи христили немовлям, чи вже дорослу і цілком свідому людину?
  • Чи христив пастор, а чи священик католицький, а, можливо, православний? Чи христив, можливо, звичайний мирянин?

При цьому забуваємо, яка мета цього Таїнства, для чого це взагалі робиться, що насправді є важливим, а що другорядним.

Сьогодні існує певний парадокс: те, що в задумі нашого Господа, Ісуса Христа, має бути знаком однієї віри та приналежності до одного Спасителя (Еф. 4:5) стає причиною взаємних образ, ворожнечі і розділення. Гордовите переконання, що лише одна конфесія може уділяти правдиву Св. Тайну Хрещення, розвиває, м’яко кажучи, не надто позитивну тенденцію в нашому суспільстві, закриваючи себе та своїх послідовників у свого роду «гетто» та творячи неприятелів зі своїх братів у вірі.

Я б не хотів тут торкатися теми різниць у вірі, оскільки переконаний у тому, що православні та католики мають ту саму віру, яка закладена першими Вселенськими Соборами. При цьому не слід забувати, що ця віра виражається у різний спосіб, відповідно до традиції, літургічної спадщини й історичного розвитку.

Але повернімось до Св. Тайни Хрещення. Якщо відкриємо нашу головну Книгу – Біблію, то зауважимо, що там виразно зазначено: повторювання хрещення є супроти Божого наміру. Лист до Ефесян досить чітко підкреслює ідею одного хрещення, поєднуючи його з переконанням в існування одного Бога і однієї віри … (Еф. 4:5). Подібно як неможливим було б у Старому Завіті друге обрізання (і не лише з огляду на фізичні перешкоди), так неможливим є друге хрещення у Завіті Новому (Гал. 3:6-29, Еф. 4:5, Кол. 2:11-13). Тому Хрещення можна отримати лише один раз, розуміючи його як знак входження до Божого люду (1 Кор. 1:14, 10:2, Євр. 6:1-6, 1 Пт. 3:18-21).

Перечитуючи Св. Письмо, звернімо нашу увагу на перші християнські спільноти і найперше на Церкву в Коринті. Апостол Павло у своєму 1-му листі до Коринтян закидає їм розділення (3:3–4), гордість (4:18), неморальність (5:1–2), сварки (6:1–6), роздори (11:17–22), ідолопоклонство (10:14–21), різниці у вченні апостолів (1:12–15, 11:27–30, 12–14). Однак Павло взагалі не заперечує важності їхнього хрещення. Не має навіть натяку на сумнів, а радше навпаки, пояснюючи ідею братньої любові в контексті служіння дарами, пише: «Усі бо ми христилися в одному Дусі, щоб бути одним тілом (1 Кор. 12:13)».

Однак сьогодні не раз можемо почути, що певна спільнота чи конфесія, відділившись від Церковної повноти з огляду на гріх, чи помилкове розуміння чистоти віри, втрачає повністю всю благодать, а це і можливість уділяти правдиві та гідні св. Тайни. Такий докір неодноразово чуємо зі слів традиційних конфесій на адресу християнських протестантських спільнот, а навіть (зважаючи на наш український контекст) між кількома конфесійно однаковими спільнотами.

Коли ж поглянемо на Старий Завіт, то зауважимо, що обраний Божий народ неодноразово впадав у гріх, не раз відмовлявся виконувати Заповіді Божі і навіть практикував ідолопоклонство, та це не означало, що Господь перестав вважати цей народ своїм, перестав вважати їх своєю «Церквою» Старого Завіту (Пс. 81:11–15, Ос. 4:6,12, Aмос 8:2).

Подібно і Церква Нового Завіту, виявляючи свою віру в Триєдиного Бога у різноманітності обрядів і практик, не втрачає своєї церковності, не перестає бути Божою установою, не перестає бути Божим людом Нового Завіту.

І тому сьогодні, коли зі свого конфесійного погляду звинувачуємо іншу християнську спільноту у відході від первісної біблійної традиції «Хрещення», чи можемо перестати вважати цю спільноту Церквою лише тому, що там розвинулась інша практика уділення цієї св. Тайни, але зберігається при цьому однакова, первісна форма та матерія.

Не існує ані тексту у Св. Письмі, ані об’явлення від Бога, що Церква православна чи католицька перестали бути Церквою Божою, бо мають різний обряд. Можливо, не все нам подобається у практиках чи звичаях іншої конфесії, але це не означає, що там перестав існувати Божий Люд, і що святі Тайни, які цей Божий Люд отримує у своїй конфесії, є неправдиві.

На жаль, в історії християнства існували різного роду розділення та суперечки. Погляньмо на декілька прикладів. Скажімо, у IV ст. з’явилися Донатисти (тоді їх називали єретиками, хоча сьогодні ми б напевне назвали їх традиціоналістами), які відкидали ті св. Тайни, які уділяв священик, що перебував у стані гріха.

Роздумуючи над цим, єпископи, зібравшись на синоді в Карфагені (411 р.), вказали на критерії св. Тайни Хрещення, які є обов’язковими та важливими для того, щоб ця Тайна була визнана всіма: це матерія (тобто вода) і форма (тобто молитва й обряд зі словами: «Хрещається раб Божий…. в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа»). Відповідно, у православній, як і в католицькій Церкві ці критерії виконуються, а отже, здавалося б, що немає вже жодної іншої важливої перешкоди спільно визнавати цю св. Тайну.

Та не все так просто, адже не раз чуємо додатково, що іншою важливою перешкодою є практика хрещення через полиття водою, а не через занурення.

При цьому забуваємо, що навіть християни перших століть, які, зважаючи на переслідування, разом зі своїми прихильниками христової віри перебували у в’язницях, отримували св. Тайну Хрещення зазвичай через поливання водою, і ніхто не сумнівався в гідності та правильності уділення цієї св.. Тайни.

Можливо, проблема в кількості води? Адже через занурення її є кількісно більше і, можливо, для Господа це важливо?

Та звернімо нашу увагу на слова св. Кипріяна (†258): «Нехай ніхто не дивується, що через покроплення чи поливання водою людина також отримує Ласку від Господа, адже Св. Письмо свідчить через пророка Єзекеїла (36:25–27): «Я окроплю вас чистою водою, і ви очиститесь“, з чого виникає, що покроплення водою дає ті самі ласки, що й спасенна купіль» (Лист 69:12).

Подібно стверджує також сучасніший текст «Дідахе», або «Повчання дванадцяти апостолів»,-де у главі 7 читаємо: «а що відноситься до Хрещення, хрестіть в ім’я Отця і Сина і св. Духа у живій воді …. а якщо ж немає води живої (тобто річки, озера чи джерела), полий голову тричі в ім’я Отця і Сина і Св. Духа». (7:3).

Не забуваймо також і про Константинопольський Собор 879–880 рр., який визначив, щоб кожна єпархія зберігала древні звичаї своєї традиції, при цьому Римська Церква зберігала свої власні звичаї, Константинопольська Церква свої власні, і престоли Сходу також чинили це саме (Mansi XVII, 489 B; М. Крокош. Найважливіші документи католицько-православного богословського діалогу. Барійський документ «Віра, Тайни і Єдність Церкви», №   53).

Уже майже зовсім наш сучасник, митрополит Київський Петро Могила у своєму відомому Требнику від 1646 року писав: «Святе Хрещення уділяється або через потрійне занурення у воді, або через потрійне зливання води на голову» (Требник, с. 8)

І на завершення дозвольте озвучити, можливо, риторичне запитання. Чому, зважаючи на вчення отців Церкви, постанови Соборів і живий приклад сучасних християнських Церков, ми, християни України, ще досі залишаємося розрізнені та розділені в цій важливій і фундаментальній справі. Як я вже згадував на початку, те, що Господь, Ісус Христос вважав знаком однієї віри та приналежності до одного Спасителя (Еф. 4:5), сьогодні для нас є причиною взаємних образ, ворожнечі і розділення.

Маючи приклад доброї та щирої співпраці між християнськими конфесіями у світі, чому б і нам не взяти цей добрий приклад і намагатися впровадити його в Україні.

Можливо, це завдання для Церков і богословів, розробити та запропонувати на розгляд Наради Християнських Церков України пропозицію спільного визнання Св. Тайни Хрещення, як це вже зробили Церкви у Сполучених Штатах Америки, Португалії, Голландії, Польщі та Німеччині?

26.01.2016, 1146 просмотров.

 
Офіційний сайт Української Греко-Католицької ЦерквиРелігійно-інформаційна служба України
Loading