Папа: «Єдність християн – це вимога нашої віри»

Єдність – це вимога нашої віри, але вона не є плодом людських зусиль, ні одноманітністю, ні поглинанням. Думками про це, «демаскуючи деякі фальшиві моделі сопричастя“, Святіший Отець Франциск поділився з учасниками Пленарної асамблеї Папської ради сприяння єдності християн, яка цими днями відбувалася у Ватикані на тему “Єдність християн: якою є модель повного сопричастя?».

Приймаючи у четвер, 10 листопада 2016 року, членів та радників ватиканського відомства, відповідального за діалог з іншими християнськими конфесіями, між якими був і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, Папа насамперед пригадав, що протягом цього року мав нагоду пережити «багато значущих екуменічних зустрічей», зазначаючи, що «кожна з них була для нього джерелом втіхи», даючи змогу ствердити, що «прагнення сопричастя є живим та сильним“.» І як Єпископ Рима та Наступник святого Петра, усвідомлюючи відповідальність, ввірену мені Господом, – додав він, – бажаю наголосити, що єдність християн є однією з моїх першочергових турбот, і молюся за те, щоб цю думку дедалі більше поділяв кожен охрещений“.

Святіший Отець підкреслив, що “єдність християн є суттєвою вимогою нашої віри», яка випливає «з нутра нашого буття віруючими в Ісуса Христа». Ми призиваємо її та бажаємо нею жити, бо бажаємо «наслідувати Христа».

«Згідно з архиєрейською молитвою Ісуса, те, до чого ми прагнемо, є єдністю в любові Отця, що дарована нам в Ісусі Христі, любові, яка також надає форму мисленню й доктринам. Не достатньо бути згідними в розумінні Євангелія, але необхідно, щоб всі ми віруючі були єдиними з Христом та в Христі. Тим, що дає нам змогу зростати в сопричасті між собою, є наше особисте й спільнотне навернення, наше поступове уподібнення до Нього, наше якомога глибше життя в Ньому», – сказав Папа, додаючи, що на основі вищесказаного стає можливим «демаскувати деякі фальшиві моделі сопричастя, які у дійсності не приносять єдність, але суперечать їй в її суті“.

Перше, на що звернув увагу Наступник святого Петра, це те, що “єдність не є плодом наших людських зусиль чи продуктом, створеним церковною дипломатією, але даром, що приходить з висоти». Завданням людини в такій ситуації є «прийняти цей дар та вчинити його видимим». З такої точки зору, єдність, «перше, ніж метою, є шляхом», що має свої маршрути та ритми, а також і зупинки. Цей шлях вимагає теж терпеливого очікування, не касує конфліктів. Зрештою, всіх християн об’єднує відчуття себе грішниками й, одночасно, адресатами безмежного Божого милосердя.

«Саме тому, – вів далі Глава Католицької Церкви, – я люблю повторювати, що єдність твориться в дорозі, аби пригадати, що коли спільно прямуємо вперед, тобто коли як брати приймаємо одні одних, разом молимося, співпрацюємо у звіщенні Євангелія та служінні найостаннішим, ми вже в єдності. Всі богословські та еклезіологічні неузгодженості, які ще розділяють християн, будуть подолані лише на цій дорозі, хоча сьогодні ми не знаємо, як і коли, але це станеться згідно з тим, що Святий Дух забажає підказати для добра Церкви“.

Наступним аспектом, на який звернув увагу Святіший Отець, є те, що “єдність не є одноманітністю». За його словами, всі «богословські, літургійні, духовні й канонічні традиції», якщо є «природно вкоріненими в апостольському переданні», становлять «багатство, а не загрозу для єдності Церкви“. І намагатися усувати ці відмінності означає “іти проти Святого Духа». Таким чином, завданням екуменізму є «шанувати законні відмінності та долати неузгодженості, суперечні з єдністю, якої вимагає Бог“.

Врешті, як зауважив Наступник святого Петра, “єдність не є поглинанням». Єдність християн не вимагає «заднього ходу», задля якого хтось повинен «зректися власної історії віри», а також «не толерує прозелітизму», який є «отрутою» для екуменізму. І перше, ніж дивитися на те, що нас розділяє, необхідно збагнути багатство того, що об’єднує, «як от Святе Письмо та великі визнання віри перших вселенських Соборів».

«Екуменізм є справжнім тоді, коли ми здатні перевести увагу із себе самих, із власних аргументів і формулювань, на Боже Слово, яке вимагає бути почутим, прийнятим і засвідченим у світі. Саме тому різні християнські спільноти покликані до не конкуренції, але до співпраці», – підсумував Папа.

uk.radiovaticana.va

17.11.2016, 958 просмотров.