українськаголовна english русскийкарта сайту  

Цікаві статті

26.01.2016
Доповідь о. Ігора Шабана під час пленарного засідання Міжконфесійної групи з православно-католицького богословського академічного діалогу УХАТ

2 жовтня 2015 року в рамках «8-го Екуменічного Соціального Тижня» відбулось ІІ пленарне засідання Міжконфесійної групи з православно-католицького богословського академічного діалогу Українського Християнського Академічного Товариства (УХАТ). З доповіддю «Хрещення розділяє чи єднає?» виступив голова Комісії УГКЦ сприяння єдності християн, протоієрей Ігор Шабан.

Детальніше

18.09.2015
Резолюції VI сесії Патріаршого Собору УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом»

Ми, делегати VI сесії Патріаршого Собору УГКЦ, зібрані в м. Івано-Франківську на Прикарпатті 25–27 серпня 2015 року під головуванням Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава, обговорюючи тему «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», розробили певні напрямки для оновлення життя нашої Церкви в Україні та на поселеннях.

Детальніше

23.06.2014
«Ми не ваші вороги, ми вам – брати у Христі», – Глава УГКЦ до православних росіян

Не вірте пропаганді! Ми не ваші вороги, ми вам брати у Христі! Ми прагнемо бути добрими сусідами, мати дружні відносини і тісну співпрацю з вами.

Детальніше

Документи

17.11.2016
ЕКУМЕНІЧНА КОНЦЕПЦІЯ УГКЦ

Ми, греко-католики, відчуваємо своїм обов’язком будувати в дусі любові братерські відносини з іншими Церквами та намагаємося будувати цей діалог, наскільки це можливо. Прикладом цього є Екуменічна Концепція УГКЦ.

Текст Екуменічної Концепції УГКЦ

 

Subscribe
 
* -> Новини -> АРХІВ НОВИН -> Архів 2011 -> Архиєпископ Любомир (Гузар): "Реформи необхідні…, але чому ж вони не відбуваються?"

Архиєпископ Любомир (Гузар): "Реформи необхідні…, але чому ж вони не відбуваються?"

Новини -> АРХІВ НОВИН -> Архів 2011

Упродовж останнього року було багато розмов про різні реформи. Водночас у державних відомствах були прийняті відповідні рішення для їх здійснення.

Тематика реформ була сприйнята по-різному: дехто твердив, що вони необхідні й доцільні, а інші, що вони є тільки ознакою слабкості державного устрою. Одне слово, їх розцінювали, як часто в нас буває, за політичними критеріями.

Як показує історія, у кожній людській спільноті раніше чи пізніше виникає потреба реформ, тобто повернення до основ та первісного правопорядку (тут йдеться тільки про добре продумані, вивчені, справедливі та реально здійснимі реформи. – Авт.). Бо ж людська природа схильна відступати від первинних намірів, властивих начал.

Можливо, багатьох читачів цих рядків здивує чи, навіть, шокує старе прислів’я щодо реформ, яке стосується не світської, а церковної спільноти. Воно звучить так: Церкву треба постійно реформувати.

Невже так можна говорити про Божу установу? Вивчаючи сутність та історію Церкви, дізнаємося, що вона є боголюдською інституцією: в ній є Божі елементи, але вона існує для людей і серед людей.

Те, що від Бога, є вічним і не потребує реформ, а те, що людське – підлягає реформам через людську мінливість і неміч.

Отже, за нормальних обставин не треба легковажити проведенням реформ, бо в цьому немає нічого особливого, негативного.

Чому ж існує протистояння реформам? Це може мати суб’єктивні або об’єктивні причини.

Суб’єктивні причини – лінивство і недбалість тих осіб, які відповідають за виконання реформ. Об’єктивні причини пов’язані із самими реформами: вони можуть бути складними, такими, що передбачають великі зміни та жертви, а ще можуть бути непродуманими, популістськими, так би мовити «політичними».

Ще важливою об’єктивною причиною може бути те, що народ на підставі гіркого досвіду не має довір’я до влади, яка запроваджує реформи, небезпідставно вбачаючи в них цілі, які служать не народові, а тільки поодиноким особам чи групам.

Не можна оминути такого загальновідомого факту, до якого ми не можемо бути байдужими, що задекларовані чи проголошені реформи не відбуваються.

Не беручись аналізувати причин такого явища (нехай цим займаються компетентні особи), поставлю собі запитання: чи можна зарадити такому явищу і як це зробити? На мою думку, є чотири взаємопов’язані підходи, які допомогли б виправити таку ситуацію.

1. Потрібно дуже чітко та прозоро представляти народові користь від конкретної реформи, особливо непопулярної.

Влада, зокрема та, що не втішається довір’ям народу, повинна докласти зусиль, щоб аргументовано переконати втомлений популістськими програмами народ, що її рішення є оправданими.

2. Не забуваймо, що навіть у розвинених суспільствах існують системи контролю.

Вище ми згадували про Церкву, яка завжди потребує реформування. Церква має дуже добре вироблену систему перевірки.

Наприклад, правлячий єпископ візитує кожну церковну громаду щонайменше раз на п’ять років, а місцевий протопресвітер (декан) перевіряє стан справ у кожній парафії свого округу принаймні раз на рік. Натомість, як нам відомо, державна влада не здійснює нормального контролю, хіба суто «політичний». А для здійснення запланованих реформ потрібно проводити на державному та місцевому рівнях справедливі перевірки.

3. Треба нагадувати тим, хто має здійснювати реформи, що саме від них залежить ефективність цього процесу. Адже якщо до сьогодні не відбулися великі зміни в житті народу, то це через несумлінну роботу відповідних осіб та установ.

4. У демократичних суспільствах діяльність осіб, яким доручена влада, контролюють самі громадяни.

Несумлінних виконавців, які або нічого не роблять, або діють лише для власної чи групової користі, публічно називають, на ім’я та прізвище. А таку інформацію громада добре запам’ятовує, і не допускає до повторного врядування осіб та партій, які їй належно не служать.

Демократичний устрій у такий спосіб відсторонює осіб, які незадовільно виконують свої обов’язки, або ж принаймні «підганяє» до праці тих, хто відстає. Думаю, що саме цього нам потрібно.
Архиєпископ Любомир (Гузар)

31.10.2011, 734 просмотра.

 
Офіційний сайт Української Греко-Католицької ЦерквиРелігійно-інформаційна служба України
Loading