українськаголовна english русскийкарта сайту  

Цікаві статті

26.01.2016
Доповідь о. Ігора Шабана під час пленарного засідання Міжконфесійної групи з православно-католицького богословського академічного діалогу УХАТ

2 жовтня 2015 року в рамках «8-го Екуменічного Соціального Тижня» відбулось ІІ пленарне засідання Міжконфесійної групи з православно-католицького богословського академічного діалогу Українського Християнського Академічного Товариства (УХАТ). З доповіддю «Хрещення розділяє чи єднає?» виступив голова Комісії УГКЦ сприяння єдності християн, протоієрей Ігор Шабан.

Детальніше

18.09.2015
Резолюції VI сесії Патріаршого Собору УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом»

Ми, делегати VI сесії Патріаршого Собору УГКЦ, зібрані в м. Івано-Франківську на Прикарпатті 25–27 серпня 2015 року під головуванням Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава, обговорюючи тему «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», розробили певні напрямки для оновлення життя нашої Церкви в Україні та на поселеннях.

Детальніше

23.06.2014
«Ми не ваші вороги, ми вам – брати у Христі», – Глава УГКЦ до православних росіян

Не вірте пропаганді! Ми не ваші вороги, ми вам брати у Христі! Ми прагнемо бути добрими сусідами, мати дружні відносини і тісну співпрацю з вами.

Детальніше

Документи

17.11.2016
ЕКУМЕНІЧНА КОНЦЕПЦІЯ УГКЦ

Ми, греко-католики, відчуваємо своїм обов’язком будувати в дусі любові братерські відносини з іншими Церквами та намагаємося будувати цей діалог, наскільки це можливо. Прикладом цього є Екуменічна Концепція УГКЦ.

Текст Екуменічної Концепції УГКЦ

 

Subscribe
 
* -> Новини -> АРХІВ НОВИН -> Архів 2010 -> Чи можливий екуменізм без правди й істини?

Чи можливий екуменізм без правди й істини?

Новини -> АРХІВ НОВИН -> Архів 2010

З перемінним успіхом екуменічний діалог триває вже майже століття. Не можна сказати, що без успіху. До омріяної єдності, за яку молився Ісус на Тайній Вечері, ще дуже далеко, але позитивні зрушення є. Якщо навіть нічого іншого не враховувати, то, принаймні, зросла толеранція між християнами.

Але, як багато у чому в людському житті і тут є свої але.

Як відомо, нема такої позитивної реальності, яку людина не здатна зіпсувати. Так і з екуменізмом.

В головах багатьох екуменічна толерантність вивернулась у релятивізм типу — то все одно, що католики, що протестанти, що православні. Істина є, що до саме таких людей і була звернена декларація «Dominus Iesu»,котра чітко пригадала католикам й іншим християнам фундаменти католицького розуміння екуменізму.

Католицька Церква у всьому цьому ніколи не тримала дулю в кишені — говорячи одне, думаючи інше, а роблячи ще інше. Позиція Католицької Церкви в питанні екуменізму завжди була та сама — максимальна відкритість до інших братів-християн, чітка позиція, але також і певна доза обережності. Але такий екуменізм дуже часто на практиці перетворювався на гру в одні ворота.

Власне Католицька Церква завжди проявляла і проявляє максимум відкритості, делікатність у дражливих питаннях, принцип невтручання у внутрішні справи інших християнських конфесій. Власне Католицька Церква неодноразово йшла на безпрецедентні кроки, просячи інших пробачення за нехристиянські вчинки своїх чад. Але це робила і продовжує робити виключно Католицька Церква.

Інші християнські конфесії взяли собі за виключне право коментувати внутрішні акти з життя католиків. Так, наприклад, у 90-х роках ХХ століття при проголошенні майже кожного нового святого чи блаженного, святої чи блаженної Католицької Церкви з уст офіційних представників некатолицького християнства лунали найрізноманітніші, практично нічим не вмотивовані закиди. Проголошення святими блаженних кошицьких мучеників (Словаччина) не минуло без протестів протестантів, які звинувачували блаженної пам'яті папу Івана Павла ІІ у антиекуменізмі, а при проголошені блаженним загребського архиєпископа і мученика Алойзія Степінца (Хорватія) православ'я аж захлиналося у звинувачені того ж таки Івана Павла ІІ у фашизмі та героїзації нацизму. Не більше і не менше від того.

А істерична реакція РПЦ при встановлені римо-католицьких єпархій на теренах РФ? Чого тільки варті постійні істерики РПЦ довкола «уніатскава вапроса в Галіціі» та довкола «каноніческай тєріторіі РПЦ»?

Постійне викручування, перекручування, переписування історії, постійні звинувачення на адресу католиків зі сторони інших християн направду є серйозною перепоною для екуменічного діалогу.

Католицька Церква неодноразово просила вибачення за неподобства власних чад, причому варто наголосити, що саме власних чад. Але злочини, які чинилися окремими представниками Церкви ніколи не були актом офіційної католицької доктрини. І тим не менше Католицька Церква власне цими препрошуваннями довела свою щирість у цих питаннях. Але простягнена католиками рука практично зависла в повітрі.

Жодна, повторюю: жодна християнська конфесія не зробила чогось подібного.

Хіба не має РПЦ перепросити католиків, особливо греко-католиків за свою участь у «васаєдінєніі уніатоф» фактичним тодішнім главою РПЦ царем Ніколаєм І і Правітєльствующім Сінодом у 1839 році в Україні і Білорусії? Хіба не має РПЦ перепросити католиків за ріки католицької крові пролятої при цьому, а пізніше на Холмщині й Підляшші? Хіба за 1946 рік не має РПЦ просити перепрошення в католиків? І це тільки так, згрубшого перераховані православні «подвиги».

Хіба Румунська ПЦ не має перепросити католиків за свою співпрацю у переслідувані католиків, влаштованого румунським диктатором Чаушеску?

Хіба не має Сербська ПЦ просити перепрошення за свою участь у винищені католиків хорватів, мадярів та німців?

Хіба Царгородська Патріархія забула влаштовані нею погроми «латинів» у Царгороді?

Хіба не має Церква Англії перепросити католиків за переслідування і утиски католиків на Британських островах? За кров проляту? За зігнаних зі своїх предковічних вогнищ?

Хіба кальвіністи і лютерани не мають перепросити католиків за католицьку кров, проляту ними у релігійних війнах, у переслідувані «папістів»?

Хіба кальвіністи не мають просити пробачення у японських католиків за спровоковане ними, кальвіністами, кроваве переслідування католиків на Японських островах?

Де ці та інші примирительні акти з боку некатолицьких християн?

Нема їх.

То чи можливий екуменізм з такими християнами?

Чи може розраховувати на Боже прощення той, хто навіть не збирається каятися у власних гріхах?

Єдність є Божий дар. Дар, який наші предки не зуміли зберегти. А хіба Бог може дати цей дар тим, хто не хоче визнавати власних прогрішень?

Відповідь, звісно, цілком закономірна: ні.

Тим, хто дійсно прагне єдності усіх християн необхідно молитися. Молитися за затверділі у неправді й нещирі серця. Бо без правди й істини єдність неможлива.

Джош Маршалл спеціально для Milites Christi Imperatoris

06.06.2010, 849 просмотров.

 
Офіційний сайт Української Греко-Католицької ЦерквиРелігійно-інформаційна служба України
Loading