українськаголовна english русскийкарта сайту  

Цікаві статті

12.02.2019
Прагнення єдності: погляд УГКЦ на діалог з православними братами

Православна та Греко-Католицька Церкви можуть вже тепер розпочати спільно шукати моделі єдності, співпрацюючи у різних напрямках свого служіння Богові і людям. Погляд на тему діалогу голови Комісії УГКЦ з міжконфесійних та міжрелігійних відносин та речника УГКЦ з екуменічних питань, протоієрея Ігоря Шабана.


20.10.2018
Глава УГКЦ переконаний, що сопричастя для Православних Церков в Україні та для китайських єпископів – дві епохальні події

Надання сопричастя китайським єпископам з боку Апостольської столиці та надання сопричастя двом Православним Церквам в Україні з боку Константинопольського патріархату – дві епохальні події у Вселенській Церкві, які взаємопояснюються.

25.09.2017
Доповідь Глави УГКЦ «Роль релігії в європейській інтеграції – перспективи України та ЄС»

Згідно із соціальним вченням Католицької Церкви, є чотири головних принципи, на яких має будуватися сучасне європейське суспільство: гідність людської особи, загальне добро, солідарність і субсидіарніть.

Документи

20.03.2019
НАША СВЯТА СОФІЯ


Послання Блаженнішого патріарха Святослава з нагоди століття відновлення соборності українського народу та його держави

Детальніше

Subscribe
 
* -> Новини -> АРХІВ НОВИН -> Архів 2010 -> Чи можливий екуменізм без правди й істини?

Чи можливий екуменізм без правди й істини?

Новини -> АРХІВ НОВИН -> Архів 2010

З перемінним успіхом екуменічний діалог триває вже майже століття. Не можна сказати, що без успіху. До омріяної єдності, за яку молився Ісус на Тайній Вечері, ще дуже далеко, але позитивні зрушення є. Якщо навіть нічого іншого не враховувати, то, принаймні, зросла толеранція між християнами.

Але, як багато у чому в людському житті і тут є свої але.

Як відомо, нема такої позитивної реальності, яку людина не здатна зіпсувати. Так і з екуменізмом.

В головах багатьох екуменічна толерантність вивернулась у релятивізм типу — то все одно, що католики, що протестанти, що православні. Істина є, що до саме таких людей і була звернена декларація «Dominus Iesu»,котра чітко пригадала католикам й іншим християнам фундаменти католицького розуміння екуменізму.

Католицька Церква у всьому цьому ніколи не тримала дулю в кишені — говорячи одне, думаючи інше, а роблячи ще інше. Позиція Католицької Церкви в питанні екуменізму завжди була та сама — максимальна відкритість до інших братів-християн, чітка позиція, але також і певна доза обережності. Але такий екуменізм дуже часто на практиці перетворювався на гру в одні ворота.

Власне Католицька Церква завжди проявляла і проявляє максимум відкритості, делікатність у дражливих питаннях, принцип невтручання у внутрішні справи інших християнських конфесій. Власне Католицька Церква неодноразово йшла на безпрецедентні кроки, просячи інших пробачення за нехристиянські вчинки своїх чад. Але це робила і продовжує робити виключно Католицька Церква.

Інші християнські конфесії взяли собі за виключне право коментувати внутрішні акти з життя католиків. Так, наприклад, у 90-х роках ХХ століття при проголошенні майже кожного нового святого чи блаженного, святої чи блаженної Католицької Церкви з уст офіційних представників некатолицького християнства лунали найрізноманітніші, практично нічим не вмотивовані закиди. Проголошення святими блаженних кошицьких мучеників (Словаччина) не минуло без протестів протестантів, які звинувачували блаженної пам'яті папу Івана Павла ІІ у антиекуменізмі, а при проголошені блаженним загребського архиєпископа і мученика Алойзія Степінца (Хорватія) православ'я аж захлиналося у звинувачені того ж таки Івана Павла ІІ у фашизмі та героїзації нацизму. Не більше і не менше від того.

А істерична реакція РПЦ при встановлені римо-католицьких єпархій на теренах РФ? Чого тільки варті постійні істерики РПЦ довкола «уніатскава вапроса в Галіціі» та довкола «каноніческай тєріторіі РПЦ»?

Постійне викручування, перекручування, переписування історії, постійні звинувачення на адресу католиків зі сторони інших християн направду є серйозною перепоною для екуменічного діалогу.

Католицька Церква неодноразово просила вибачення за неподобства власних чад, причому варто наголосити, що саме власних чад. Але злочини, які чинилися окремими представниками Церкви ніколи не були актом офіційної католицької доктрини. І тим не менше Католицька Церква власне цими препрошуваннями довела свою щирість у цих питаннях. Але простягнена католиками рука практично зависла в повітрі.

Жодна, повторюю: жодна християнська конфесія не зробила чогось подібного.

Хіба не має РПЦ перепросити католиків, особливо греко-католиків за свою участь у «васаєдінєніі уніатоф» фактичним тодішнім главою РПЦ царем Ніколаєм І і Правітєльствующім Сінодом у 1839 році в Україні і Білорусії? Хіба не має РПЦ перепросити католиків за ріки католицької крові пролятої при цьому, а пізніше на Холмщині й Підляшші? Хіба за 1946 рік не має РПЦ просити перепрошення в католиків? І це тільки так, згрубшого перераховані православні «подвиги».

Хіба Румунська ПЦ не має перепросити католиків за свою співпрацю у переслідувані католиків, влаштованого румунським диктатором Чаушеску?

Хіба не має Сербська ПЦ просити перепрошення за свою участь у винищені католиків хорватів, мадярів та німців?

Хіба Царгородська Патріархія забула влаштовані нею погроми «латинів» у Царгороді?

Хіба не має Церква Англії перепросити католиків за переслідування і утиски католиків на Британських островах? За кров проляту? За зігнаних зі своїх предковічних вогнищ?

Хіба кальвіністи і лютерани не мають перепросити католиків за католицьку кров, проляту ними у релігійних війнах, у переслідувані «папістів»?

Хіба кальвіністи не мають просити пробачення у японських католиків за спровоковане ними, кальвіністами, кроваве переслідування католиків на Японських островах?

Де ці та інші примирительні акти з боку некатолицьких християн?

Нема їх.

То чи можливий екуменізм з такими християнами?

Чи може розраховувати на Боже прощення той, хто навіть не збирається каятися у власних гріхах?

Єдність є Божий дар. Дар, який наші предки не зуміли зберегти. А хіба Бог може дати цей дар тим, хто не хоче визнавати власних прогрішень?

Відповідь, звісно, цілком закономірна: ні.

Тим, хто дійсно прагне єдності усіх християн необхідно молитися. Молитися за затверділі у неправді й нещирі серця. Бо без правди й істини єдність неможлива.

Джош Маршалл спеціально для Milites Christi Imperatoris

06.06.2010, 1199 просмотров.

 
Офіційний сайт Української Греко-Католицької ЦерквиРелігійно-інформаційна служба України
Loading